Питання чим саме є віра є певною проблемою для її розуміння. Звідки народжується віра. І чому вона взагалі відбувається у людині. Ми говоримо про те, що усі мають у собі цю можливість, потенціал до віри. Ми говоримо в слід за Апостолом Павлом, що віра народжується від слухання. Щоб для того. Щоб повірити треба почути, отримати це від когось. Але разом з тим ми усі зупиняємося перед тим, що віра в певній мірі є таємницею.
Ми придивляємо до людей віруючих. І відчуваємо, що справжня людина, яка вірить, має у своєму серці цю зустріч з Тим, Хто невидимий і десь поза цим світом, вона живе у якійсь зовсім іншій локації, знає те, чого ми не знаємо. Цей певний інший світ віри є проблемою для людей середньостатестичних. Вони не можуть судити про те, чого не знають.
У нашому світі, де всьому намагаються знайти якесь визначення, місце та просте логічне зрозуміння віра залишається до сих пір незрозумілою та десь небезпечною. Адже ці люди можуть вчинити так як нам ніколи і не прийде в голову.
Зараз я би хтів застановитися над тим що саме є причиною віри. Чи не є дуже часто наше небажання жити у цій реальності причиною нашої релігійності? Чи не є наша віра втечею від цього життя?
І тут я би зразу хтів би сказати, що справжня віра починається зараз, тут. Приглядімося до Святого Письма. Бог з'являється, вторгається у життя людини і змінюється усе. Але віра починається з зустрічі. Віра не може будуватися лише на тому, що я прагну, я хочу щоб так було.
Віра саме цим і відрізняється від мрії, що вона реальна. В той час як фантазії зовсім нічого не мають спільного з життям. У мріях я можу бути сильним і здоровим, в той час як у реальності я насправді хворий і слабкий. Віра будується на правді. Я переживаю у вірі те, що насправді існує. Я не говорю про те, чого нема. І хоча у вірі присутній елемент надії, то все одно вона будується на тому, що зараз є.
Але знову поставлю питання: чи не є наша віра лише гарною казкою, у яку нам добре вірити. Нам так хочеться, щоб саме так було, що ми живемо саме з цієї поправкою. І тут би я хтів сказати, що християнство будується не лише на голій вірі, але і на певних фактах. Христові чуда, з-посеред яких найбільше Його Воскресіння, є тими знаками на яких я будую свою віру. Так само і у власному житті я якимось чином відрізняю серед різних обставин Божу благодать та Його Провидіння. Той хто не досвідчив чогось такого не може назвати себе справжнім віруючим.
Я маю відчути цю Любов, доторкнутися її — інакше просто неможливо. Це не обов'язково має бути якійсь містичний досвід. Це може бути просте розуміння того, що кожне добро яке я отримав у своєму житті від Нього. Ця зустріч може починатися з простої подяки, з вислуханої молитви, з усвідомлення того, що Хтось є наді мною.
Але це все безперечно не заперечує того, що ми прагнемо, що наша віра може бути справжньою жагою, спрагою. Наше бажання зустрітися з Тим, Кого ми любимо, може бути ще одним підживлюючим джерелом нашої віри.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Християнські Побутові Колискові - Воскобойников Ігор Григорович Протягом тривалого часу мене цікавили саме християнські колискові, причому, побутові, тобто ті, яких співають рідні саме у побуті біля самої колиски.
Й ось десь із місяць тому Господь дав мені самому низку колискових, частину з яких сьогодні наводжу.
З того часу я більш системно зацікавився цим питанням й, до мого здивування і навіть із прикрістю, виявив майже повну порожнечу у цьому напрямі. І це у нас, на співучій Україні!
Ще раз підкреслю, мова йде не про літературні колискові, які є у класиків, хоча й у дуже невеликій кількості, й пару яких можна зустріти навіть на нашому сайті: у Светлани Касянчик та у Зоряни Живки.
… Звернувся інтернетом до бібліотекарів системи дитячих бібліотек України й із вдячністю ознайомився із ще якоюсь дещицею колискових. Причому, із прикрістю відзначаю, що наші християнські поети й тут «пасуть задніх», віддавши повністю цей надважливий напрямок духовного виховання на перекручування лукавому.
Отже, намагаючись не скотитися до примітивізму, намагався зробити колискові різного рівня складності від максимально простих й гнучких, щоб мама, тато або інший родич міг сам творити їх та прилаштовувати до індивідуальних потреб, так би мовити, не зазираючи до писаного тексту.
Заздалегідь ДУЖЕ вдячний усім, хто випробує їх у практичних умовах і повідомить свою думку.
Ще більш вдячним буду за продовження розвитку цього напрямку і повідомлення мені про набутки як українською, так й основними романо-германськими та слов'янськими мовами.
